Чи можливе щоденне спілкування без крику?

Для вирішення ситуації, насамперед потрібно постаратися подолати автоматизм, перетворити модель з "того, що відбувається зі мною -  наче само собою" на "те, що роблю я сам", добре це чи погано. Тут важливим є  усвідомлення. Важлива правдивість, що ми воліємо про себе знати, чого воліємо уникати, що воліємо пам’ятати, що забувати, витісняти та ніколи не згадувати, замовчувати, все це дозволяє нам комплексно побачити ситуацію в якій ми знаходимося.

Не намагаєтесь зняти з себе відповідальність, шукаючи виправдання і пом'якшувальні  обставини перекладаючи вину на дитину. Це самообман. Поки ви йому піддаєтесь, нічого не зміниться.

Звичка емоційно розряджатися через дитину  – це своєрідна залежність. І ефективно справлятися з нею потрібно, так само як з будь-якою іншою шкідливою звичкою: не "боротися з", а "навчитися інакше", поступово пробуючи та закріплюючи інші моделі поведінки.

1. Усвідомте власні почуття, що змушують вас кричати. Крик - це моторна реакція, що виражає  дискомфорт. Зазвичай цими почуттями є гнів і страх. Гнів виникає, як реакція у відповідь на втрату контролю, бажання: "Хочу, щоб усе було по-моєму!".

Вами може рухати страх. Ви можете боятися:

- за здоров'я дитини;

- за безпеку ваших речей;

- за наслідки "неправильного" виховання;

- те, що про це подумають інші люди;

- кудись спізнитися, чогось не встигнути.

Левова частка батьківського стресу – це стрес, викликаний "третім", що спостерігає та оцінює. Це можуть бути сторонні люди, випадкові свідки "батьківського фіаско", родичі, які прискіпливо оцінюють поведінку дитини, педагоги, вічно незадоволені ним, а часом і просто узагальнений образ "суспільства".

Можливо, сам дорослий реагував би набагато спокійніше, щось перечекав би, щось не помітив, просто перетерпів, але "третій" зазвичай ні чекати, ні терпіти не має наміру, він вимагає дій.

Поставте собі запитання: "Чого я зараз боюсь? Що страшного у тій ситуації, яка трапилася? Що страшного станеться, якщо він зробить (не зробить) це?".

Почуття не можна "умовити", неможливо сказати собі чи іншому: "Не бійся!" і одразу перестати боятися. Дієвий спосіб керувати своїми почуттями – це вивести їх на рівень усвідомлення та розрядити.

2. Зрозуміти мотиви поведінки дитини

Будь-якій поведінці є причина! І найголовніша причина – це природна потреба пізнавальної діяльності. До трирічного віку у дитини виникає потреба у самостійності.  Вона вчиться все робити сама! Не забирайте у неї цю можливість.

Коли мама розуміє потреби та тип мислення, припустімо, дворічної дитини, вона, дивлячись на те, як її малюк кричить, бо не може одягнути колготки, замість роздратування почне відчувати жалість чи розчулення. У неї народжується інше почуття, бо вона правильно розуміє ситуацію.

Щоб не злитися на чадо, мама може оцінити: "Чому дитина плаче?". Коли мама "спускається" у світ дитини й дивиться її очима, їй одразу стає зрозуміло: ніхто спеціально її не гніває, бажання злитися відпадає миттєво.

Мозок маленької дитини дуже відрізняється від мозку дорослого. Там свої процеси, форми сприйняття та способи взаємодії з реальністю. Щоб розмовляти з ним на рівних, потрібно "дорости" до певного віку. Батькам треба розуміти: дитина – це дитина. Вона – не дорослий.

Якщо ви помічаєте, що якісь поведінкові прояви, почуття дитини для вас абсолютно нестерпні, що ви замість того, щоб співчувати й допомагати їй, самі поринаєте в безодню страху, розпачу, самотності  та   впадаєте в неконтрольовану лють, можливо, це пов'язане з вашою власною дитячою травмою. Має сенс звернутися до психолога, щоб її опрацювати.

3. Усвідомити свій стереотип дій

Закономірно, що людина в аналогічних ситуаціях діє однаково. Мало того, навіть у різних ситуаціях людина діє однаково, тому що у відповідь на кілька подразників видає одні й самі емоції. В результаті дитина ще не сказала, що хотіла, а всередині у вас уже все кипить.  Левову частку становлять не усвідомлені рішення, та стереотипи реагування. Ці способи діяти так, а не інакше є нічим іншим як повторення, які призвели до усталення певного досвіду, який нам велить чинити так, а не інакше. Це може бути свідомо, але найчастіше це є несвідомим процесом.

4. Створити новий здоровий алгоритм поведінки та свідомо його застосовувати

Дитина щось зробила чи сказала – ви усвідомили своє почуття – ви подумали, як ще можна відреагувати на цю ситуацію не менше, ніж трьома способами – ви застосували нове рішення. Новий алгоритм передбачає наявність варіантів реакцій, простір для фіксації та прийняття емоцій, простір  для творчості і гри, адже виховання - це мистецтво.