Kампанія ЮНІСЕФ і Вроцлава під гаслом: «Повага, вдячність, спільнота»: Елла, графічна дизайнерка, яка в Польщі працює у клінінговій компанії

Елла: Я приїхала до Польщі, і вже тут дізналася, що в Україні розпочалася віна. Було дуже важко, тому що в Україні в нас було помешкання, все було, була робота.

Мирослав: Я ніколи в житті не хотів би опинитися у такому становищі як вони, і я не хотів би, щоб мені так допомагали.

Елла: Я не вміла розмовляти польською і мені треба було швидко вивчити мову. Я в Польщі і мені треба говорити польською, щоб добре тут почуватися. Інформацію про курс «Вроцлав мовами світу» я знайшла в Інтернеті. Написала повідомлення. Мені відповіла пані Аня, яка сказала, що знайшла для мене викладача. Ми домовилися, що я ходитиму на уроки польської. Так я познайомилася із Мирославом, Міреком – це дуже добра людина, яка позитивно налаштована до світу.

Мирослав: Я познайомився з Еллою в березні. Вона дуже старанна учениця; успіхи, яких вона досягла, неймовірні, якщо йдеться про вивчення мови з нуля впродовж 5-6 місяців.

Елла: Мені було важко. В польській мові багато складних закінчень слів. Я дуже багато вчилася вдома, дивилася програми на каналі Ютуб, слухала аудіокниги. Дала собі раду. Я дуже горджуся сама собою. Я розумію, що зараз я ще не говорю правильно, роблю багато помилок, але гадаю, що мені ще треба трохи часу, щоб плинно говорити польською.

Я приїхала до Польщі за два тижні до початку війни. Тут працює мій чоловік. Я приїхала до нього і тут дізналася, що в Україні почалася війна. Нам було дуже важко, тому що там в нас було усе: дім, робота. Треба було усе це покинути.

Я приїхала без великого багажу, як спортсменка, лише відвідати чоловіка. В мене не було нічого. Я була вражена допомогою, яку мені надали.

Люди допомагають нам від щирого серця, я знайшла тут неоцінене співчуття. Нам ця допомога була дуже потрібна. Не йшлося навіть по матеріальну допомогу, але про те, що нас розуміють, що нам дуже важко розпочинати все заново. Мені тут ще не зовсім комфортно, тому що я ще не з усім даю собі раду.

В Україні я була графічною дизайнеркою. Робота – це важка тема для мене, тому що зараз я працюю у клінінговій компанії. Однак, я шукаю роботу за своєю професією.

Я знаю, що там, в Україні, буде інше життя – не таке, як до війни. Там усе знищене – і дороги, і домівки.

Мирослав: Я не вважаю, що їм тут краще, ніж нам; можливо є дещо, завдяки чому складається таке враження. Натомість я ніколи в житті не хотів би опинитися на їх місці. Немає нічого, до чого вони звикли. Вони змушені боротися за себе всюди; навіть якщо вони вже добре говорять польською, і так відчувають, що вони не в дома.

Елла: На мою думку, нам легко інтегруватися у польське суспільство. Може не всі, але більшість з поляків розуміє ситуацію, у якій ми опинилися. Вони допомагають, як можуть. Поляки відчинили для нас свої серця і домівки. Дуже дякую!